ТЕМА. МЕТОДИ І ЗАСОБИ НАВЧАННЯ

1. Поняття про метод і прийом навчання

Відповідь на запитання дидактики – як навчати? – дає категорія методів навчання. Без них неможливо досягнути поставлених цілей, реалізувати зміст навчального матеріалу, організувати пізнавальну діяльність учнів. Метод навчання – важлива ланка в дидактичній системі “мета – зміст – методи – форми – результат навчання”.

Метод – (від грец. metodos – шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти.

В дидактичній літературі іноді розрізняють методи викладання, що стосуються діяльності вчителя і методи учіння, що забезпечують протікання навчальної діяльності учнів. Методи навчання – характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів.

Окрім основного визначення влітературі зустрічаються й інші визначення методів навчання:

 Метод – це форма руху змісту навчального матеріалу.·

 Метод – це упорядкована сукупність методичних прийомів, дій та операцій, за допомогою яких організовується навчальна діяльність учнів і процес засвоєння знань.·

 Метод – форма обміну навчальною інформацією між тим, хто навчає, і тим, хто вчиться.·

 Метод – форма руху пізнавальної діяльності учнів.·

 Метод – упорядкована сукупність прийомів, дій і логічних операцій.·

 Метод – це спосіб співробітництва вчителя й учнів.·

 Метод – спосіб роботи вчителя й учнів, за допомогою якого досягається засвоєння учнями знань, умінь і навичок, розвиток їх пізнавальних здібностей.·

Таким чином, метод навчання – досить складне, багатоякісне багатовимірне педагогічне явище, в якому знаходять відображення об’єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв’язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотній: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації.

Кожний метод навчання вимагає активності не тільки вчителя, але й учнів. Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Наприклад, бесіда може бути застосована з метою засвоєння нових знань, і з метою повторення чи перевірки. Природньо, що в різних випадках даний метод має свої особливості реалізації. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність пізнавальної діяльності учнів, можливість застосовувати знання на практиці.

Кожний метод навчання повинен виконувати не тільки освітню, розвивальну та виховну функції, але й спонукальну і корекційну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам’яті, емоційно-почуттєвої сфери).

Будь-який навчальний предмет, окрім загальних методів навчання, має свої методи, зумовлені специфікою його змісту. Так, наприклад, при викладанні української мови застосовуються спеціальні методи: читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін. В географії важливе місце належить роботі з картами, в природознавстві – спостереження, досліди та ін. Дидактика вивчає методи, які мають найбільш загальне значення і які можуть бути застосовані при вивченні різних навчальних предметів.

Будь-який навчальний предмет, окрім загальних методів навчання, має свої методи, зумовлені специфікою йогозмісту. Так, наприклад, при викладанні української мови застосовуються спеціальні методи: читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін. В географії важливе місце належить роботі з картами, в природознавстві – спостереження, досліди та ін. Дидактика вивчає методи, які мають найбільш загальне значення і які можуть бути застосовані при вивченні різних навчальних предметів.

У структурі методів виділяють прийоми, тому кожний метод можна представити як сукупність методичних прийомів. Отже, прийом – це елемент методу. Елементи методів не є сумою окремих частин цілого, а системою, що об’єднана логікою дидактичного завдання. Якщо метод є способом діяльності, що охоплює весь шлях її протікання, то прийом – це окремий крок, дія в реалізації методу. Необхідно розрізняти прийоми розумової діяльності (логічні прийоми) – виділення головного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін., а також прийоми навчальної роботи – розв’язуваня задач, прикладів, граматичний розбір тощо. Логічні прийоми є однаковими в різних методах. Тільки системне поєднання прийомів утворює певний метод навчання, тому важливою є послідовність їх застосування. Одні і ті ж самі прийоми можуть входити в різні методи навчання, але в поєднанні з іншими прийомами вони утворюють зовсім інший метод навчання. Наприклад, прийом запам’ятовування має місце як в репродуктивних, так і в проблемно-пошукових методах навчання. Але, якщо в першій групі методів він домінує, то в другій – є допоміжним, бо сприяє запам’ятовуванню основних результатів проблемних міркувань. Окрім цього слід пам’ятати, що метод може стати прийомом, а прийом – методом. Коли прийом починає виконувати основне навчальне навантаження (допомагає розкрити суть того чи іншого питання), він стає методом. Наприклад, корегування відповідей учнів (як прийом) під час проведення бесіди може трансформуватися у дискусійну площину. За такої умови цей прийом може стати самостійним методом навчання (дискусія). Важливо підкреслити, що діалектика переходу методу в прийом чи навпаки обумовлена логікою процесу навчання, наявністю суперечливих аспектів між метою і засобами її досягнення, різними елементами пізнавальної діяльності.

Метод навчання має дві складові частини: об’єктивну і суб’єктивну. Об’єктивна частина методу обумовлена вимогами законів і закономірностей, принципів і правил навчання, а також цілями, завданнями, змістом, формами навчальної діяльності. Суб’єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами протікання навчання. Проблема співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в методі розв’язана не повністю: є прихильники думки про те, що метод – об’єктивне явище, але є дослідники, які вважають його результатом творчої праці педагога, індивідуального надбання. Безперечним є те, що об’єктивна частина дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. З іншого боку, саме методи є сферою прояву високої педагогічної майстерності.

2. Проблема класифікації методів навчання

Проблема класифікації методів навчання породжена наявністю в дидактиці великої кількості підходів до виявлення сутності методів навчання, їх визначень, структури і класифікацій. Значний вклад у розвиток теорії методів навчання на сучасному етапі внесли Є. Голант, М. Данилов, Б. Єсипов, М. Скаткін, М. Лернер, А. Алексюк, Ю. Бабанський, В. Бондар, В. Паламарчук та ін.

Метод навчання є досить складним педагогічним явищем, яке має багато сторін. За кожною з них методи групують в системи. Не випадково, що вчені-педагоги розробили десятки класифікацій методів навчання. Отже, класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх система (І. Підласий).Майбутньому вчителю необхідно знати лише ті класифікації методів, які ефективно “обслуговують” практику навчання і є основою для її вдосконалення.

На думку багатьох дослідників основною ознакою класифікації методів навчання є дидактична мета, джерела знань, логіка засвоєння навчального матеріалу, рівень самостійності учнів. Найбільш прогресивним, на нашу думку, є багатовимірний підхід до класифікації методів навчання. Важливо підкреслити, що навчання – діалектичний процес, що перебуває у постійному русі. Тому надати перевагу одній із встановлених істотних ознак методів навчання можна за умови врахування всіх аспектів конкретної педагогічної ситуації. Проблему системи методів навчання слід розв’язувати не тільки шляхом створення єдиної класифікації, але й через створення та обґрунтування цілої низки класифікацій, які б адекватно відображали завдання і зміст цілісного процесу навчання. Для майбутнього вчителя важливо усвідомити існуючі (цілісні) підходи до класифікації методів навчання, що допоможе йому практично здійснювати їх вибір. Загальновідомо, що вчителі-практики універсалізують окремі групи методів, не усвідомлюють взаємозв’язок і взаємопроникнення методів різних класів.

Класифікація на основі зовнішніх форм прояву методів навчання

В основі класифікації – джерела знань, а також характер чуттєвого спримання (слух, зір, дотик). Такий підхід дозволив виділити словесні, наочні та практичні методи навчання (традиційна класифікація).

До словесних методів належать: розповідь, пояснення, лекція, бесіда, інструктаж, робота з книгою, навчальна дискусія, диспут. До наочних – спостереження, демонстрування та ілюстрування. До практичних – вправа, лабораторна робота, практична робота, дидактична гра.

Класифікація методів навчання за типом пізнавальної діяльності учнів (внутрішня психологічна сторона)

Методи цієї групи відображають різний рівень пізнавальної активності і самостійності учня у навчанні. В запропонованій класифікації виділяють такі методи:пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий (евристичний), дослідницький.

Класифікація методів навчання на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань

До цієї групи належать такі методи: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний і синтетично-аналітичний, індуктивний, дедуктивний, індуктивно-дедуктивний і дедуктивно-індуктивний, традуктивний.

Класифікація методів навчання за ступенем самостійності учнів у здійсненні навчальної діяльності

За цією класифікацією виділяють методи самостійної роботи і роботи під керівництвом учителя. Найбільш поширеними видами самостійної роботи є: робота з підручником, самостійні роботи з приладами, самостійне виконання письмових вправ, написаня творів, віршів, метод самостійного розв’язання задач, самостійного спостереження тощо.

Класифікація методів за дидактичними цілями

За цією класифікацію виділяють дві групи методів навчання:

Методи, що забезпечують первинне засвоєння навчального матеріалу(інформаційно-розвивальні, евристичні, дослідницькі).

Методи, що забезпечують закріплення і вдосконалення здобутих знань (вправи, практичні роботи).

Класифікація за основними етапами процесу навчання

В запропонованій групі називають такі методи: формування знань, формування умінь і навичок, застосування знань, узагальнення і систематизації, закріплення, перевірки знань, умінь і навичок, творчої діяльності.

Бінарні і полінарні класифікації методів навчання

В основі групування цих методів – дві чи більше спільних ознак. Так, в якості істотних (спільних) ознак називають джерела знань, рівні пізнавальної активності учнів, а також логічні шляхи навчального пізнання.

Класифікації за системним підходом

Серед відомих класифікацій вирізняється системним підходом класифікація Ю. К. Бабанського. В її основі – комплексний діяльнісно-процесуальний підхід, який ураховує основні компоненти діяльності: мотиви, операції, дії, контроль та аналіз результатів. В цій класифікації за основу взято вирішення не одного дидактичного завдання (наприклад, розвиток творчої самостійності в учінні), а вирішення всіх основних завдань освіти, виховання і розвитку особистості, тобто розвиток теоретичного й емпіричного мислення, навичок практичної діяльності, самостійної роботи, формування світогляду тощо. Ю. Бабанський не просто дає перелік методів, а розкриває зв’язки між ними, які мають функціональний характер. Кожна група методів реалізує певну функцію в цілісному циклі процесу навчання, без якої він не може забезпечити оптимальне вирішення всіх навчально-виховних завдань.

Ю. Бабанський, виділяє три основних групи методів навчання: методи стимулювання і мотивації учіння; методи організації і здійснення навчальних дій та операцій; методи контролю і самоконтролю у навчанні.

Таблиця 1. Класифікація методів навчання

3. Сутність і зміст методів навчання

3.1. Характеристика методів навчання на основі зовнішніх форм їх прояву

А) Словесні методи навчання

Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу, який використовується для послідовного та емоційного повідомлення знань. Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу (про природні умови, факти, явища тощо).

Розповідь як метод має свої прийоми: міркування вчителя, акцентування уваги, аналіз фактів, прикладів, пояснення окремих зв’язків об’єктів, що вивчаються. Але, якщо аналіз фактів, зв’язків і прикладів під час розповіді забезпечує усвідомлення учнями основного змісту навчального матеріалу, то можна стверджувати про перехід цього прийому у метод пояснення.

За дидактичними цілями виділяють декілька видів розповідей: розповідь-вступ, розповідь-виклад, розповідь-заключення.

–              Розповідь-вступ – “готує” учнів до сприйняття нового навчального матеріалу, формує інтерес та потребу у здобутті нових знань. Цей вид розповіді характеризується відносною яскравістю, чіткістю, захопленістю і емоційністю викладу.

–              Розповідь-виклад – розкриває зміст нової теми, повідомлення здійснюється за певним логічним планом в чіткій послідовності, з виділенням головного, суттєвого, із застосуванням ілюстрацій і переконливих прикладів.

–              Розповідь-заключення (в кінці уроку) – передбачає виділення основних думок, формулювання висновків та узагальнень, постановку завдань для подальшої самостійної роботи.

Пояснення – словесний метод навчання, основне завдання якого – розкрити причиново-наслідкові зв’язки і закономірності у розвитку природи, людського суспільства і людського мислення. Пояснення іноді називають найскладнішим видом розповіді. Часто, особливо на уроках в початковій школі, пояснення поєднується з описом, бесідою, використанням наочності.

Навчальна лекція – передбачає усний виклад навчального матеріалу, який характеризується великим об’ємом, складністю логічних побудов, сконцентрованістю розумових образів, доведень і узагальнень (часто розглядається як форма організації навчання). Лекція триває, як правило, весь урок, інколи – два. Предметом шкільної лекції здебільшого є опис складних систем, явищ, об’єктів, процесів, наявних між ними зв’язків і причиново-наслідкових залежностей. Очевидно, що лекція доречна лише в старших класах, коли учні вже мають необхідний для сприймання і осмислення матеріалу лекцій рівень підготовки. В лекції застосовуються такі прийомиусного викладу: підтримка уваги, активізація мислення слухачів, переконання, аргументація, доведення, класифікація, систематизація.

Основні умови ефективного проведення лекції: створення конкретного плану, повідомлення учням теми, мети і завдань, логічний і послідовний виклад змісту лекції, проблемність та емоційність викладу, гнучке управління розумовою діяльністю учнів, запис основних положень, використання наочності, поєднання лекції з семінарськими і практичними заняттями.

Бесіда – словесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого – спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Бесіда активізує мислення учнів, є важливим засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних здібностей учнів, створює умови для оперативного управління процесом навчання. Водночас цей метод доцільно використовувати в поєднанні з розповіддю, лекцією, наочними методами, які забезпечують формування цілісної системи знань. Слід пам’ятати, що бесіда “не зможе” сформувати практичні уміння і навички.

Використовуються такі прийоми проведення бесіди: постановка запитань (основних, додаткових), обговорення відповідей учнів, їх коригування, формулювання висновків.

За дидактичними цілями бесіди є: вступні або організаційні; повідомлення нових знань; повторювально-узагальнюючі; контрольно-корекційні.

За характером пізнавальної діяльності учнів виділяють такі види бесід: репродуктивні, катехізичні, евристичні. Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу. Катехізична бесіда передбачає точне відтворення формулювань закону чи правила, запам’ятовування відповідей.Евристична бесіда підводить учнів до самостійних висновків.

Робота з книгою як метод навчання забезпечує можливість багаторазово опрацьовувати навчальну інформацію в доступному для учня темпі і в зручний час. Сучасні програмовані навчальні книги ефективно розв’язують проблеми інформаційного забезпечення, контролю, корекції, діагностики знань та вмінь. Робота з книгою передбачає декілька цілей: ознайомлення зі структурою, читання окремих розділів, розв’язування прикладів чи задач, пошук відповідей на запитання, виконання контрольних тестів, запам’ятовування матеріалу.

Важливими умовами, що забезпечують ефективність використання цього методу є: уміння швидко, раціонально читати і розуміти прочитане; уміння виділяти головне у матеріалі, що вивчається; уміння створювати опорні конспекти; уміння знаходити літературу з питання, що вивчається.

Розрізняють два види роботи з книгою: під керівництвом учителя (на уроці) і самостійно (в домашніх умовах). Пізнавальна робота на уроці передбачає поділ навчального матеріалу на частини, виконання необхідних дій із запам’ятовування, розуміння, порівняння, класифікації. Робота з підручником в домашніх умовах розпочинається з відтворення знань, одержаних під час уроку. Тому, основним напрямком цієї діяльності є синтезування навчального матеріалу, засвоєного на уроці, з текстом підручника. Самостійна робота з підручниками підвищує пізнавальну самостійність учнів, якість засвоєння знань, формує уміння вчитися, навички самоконтролю. Важливими прийомами раціональної роботи з книгою є: установка на запам’ятовування основних положень, теорій, правил тощо; мисленеве створення плану прочитаного, його фіксація; створення опорного конспекту.

Основними вадами у використанні цього методу є значні витрати часу та пізнавальних зусиль, ігнорування індивідуальних особливостей учнів. Тому вчителеві доцільно поєднувати роботу з книгою з іншими методами навчання.

Особливою популярністю в сучасних умовах користуються програмовані підручники, в яких крім навчальної міститься й управлінська інформація (учні отримують вказівки щодо виконання роботи, підтвердження правильності виконуваних дій).

Навчальна дискусія – метод навчання, суть якого полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми з метою набуття нових знань, зміцнення власної думки, формування вміння її відстоювати.

Диспут – метод навчання, суть якого полягає в цілеспрямованому співставленні різних поглядів на наукову чи суспільну проблематику з метою формуваня в учнів оціночних суджень, зміцнення світоглядних позицій.

Основною функцією цих методів є функція стимулювання пізнавального інтересу; допоміжними функціями є навчальна, розвивальна, виховна і контрольно-корекційна. Важливими умовами ефективності цих методів є попередня і ґрунтовна підготовка учнів як у змістовому, так й у формальному аспектах; наявність необхідних знань з теми, умінь висловити свої думки і позицію; однозначне формулювання запитань тощо. Результати використання дискусії чи диспуту дозволяють одержати об’єктивну інформацію про глибину і систему знань, особливості мисленя учнів, допомагають визначити перспективи подальшої роботи.

Інструктаж – як метод навчання передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових операцій та організацію робочого місця. За місцем у навчальному процесі інструктаж поділяють на вступний, поточний і заключний. Вступний інструктаж здійснюється перед початком самостійної роботи учнів і передбачає доведення до них кінцевих результатів роботи. Поточний проводиться під час самостійної роботи і передбачає допомогу окремим учням. На заключному – вчитель демонструє кращі роботи учнів, аналізує результати, визначає подальші перспективи.

Б) Наочні методи навчання

Наочні методи передбачають використання ілюстрацій і демонстрацій з метою доказовості словесних тлумачень. Наочний метод – це спосіб наочно-почуттєвого ознайомлення учнів з різними предметами, явищами, процесами, що є об’єктами навчання. Наочні методи використовуються у тісному взаємозв’язку із словесними. Їх специфічною особливістю є розвиток спостережливості учнів.

Ілюстрування – наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ в їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

Демонстрування – метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об’єктами в їх природному вигляді. Цей метод використовують не тільки для розкриття динаміки явищ, що вивчаються, але й для ознайомлення з зовнішньою і внутрішньою будовою предметів.

Методи ілюстрування і демонстрування використовуються у взаємозв’язку, взаємодоповнюючи і підсилюючи спільну дію. Так, демонструваня використовується тоді, коли процес чи явище учні повинні сприйняти в цілому. Коли ж потрібно усвідомити сутність явища, його взаємозв’язки використовують ілюстрування. Результативність цих методів залежить від методики показу і демонстрування об’єктів, що вивчаються. Ефективність методів ілюстрування і демонстрування залежить від: організації активної самостійної пізнавальної діяльності учнів; правильного вибору об’єктів; уміння педагога скерувати увагу учнів на найбільш суттєве у явищі, що демонструється; визначення місця і ролі предметів наочності в пізнавальному процесі; визначення оптимального об’єму ілюстративного матеріалу.

Спостереження – як метод навчання передбачає тривале цілеспрямоване сприймання об’єктів чи явищ з фіксацією змін, які в них здійснюються, і на цій основі – виявлення внутрішніх зв’язків і залежностей, розкриття сутності явищ.В умовах спостереження учень не втручається в ті явища, які він сприймає. Спостереження виконують в основному дві функції – демонстраційно-ілюстративну і дослідницьку. В першому випадку вони є засобом закріплення раніше засвоєних знань, умінь і навичок, в іншому – стають засобом здобуття нових знань (наприклад, спостереження за змінами у природі, рослинами, тваринами тощо). Самостійні спостереження учнів мають місце під час проведення уроків, в процесі гурткової роботи чи при виконанні домашніх завдань. Вони є короткочасними, тривалими, фронтальними чи індивідуальними. Тривалі спостереження вимагають систематичної фіксації у щоденниках фактів і висновків.

Організація спостережень передбачає такі основні етапи:

1. Повідомлення мети і завдань спостереження.

2. Мотивація пізнавальної діяльності.

3. Вступний інструктаж вчителя.

4. Актуалізація знань, необхідних для проведення роботи.

5. Самостійне спостереження.

6. Аналіз, узагальнення фактів.

7. Формулюваня висновків.

8. Теоретична інтерпретація результатів спостереження.

Відеометод. У зв’язку з інтенсивним використанням у навчальному процесі сучасних джерел інформації (телебачення, відеомагнітофони, комп’ютери та ін.) виділяють окремий метод навчання – відеометод. Його застосовують для формування нових знань, їх контролю, закріплення, узагальнення, систематизації. Водночас кіноекран та телевізор слабко стимулюють розвиток абстрактного мисленя, творчості і самостійності. Тому, щоб ефективно використовувати цей метод необхідна спеціальна організація навчання.

Відеометод за умов його доцільного використання в навчальному процесі може ефективно вирішувати основні завдання освіти, виховання і розвитку учнів:

   забезпечити учнів новою і достовірною інформацією про явища і процеси, які вивчаються;

   пояснити в динаміці принципи дії складних механізмів чи машин;

   навчити алгоритму виконання різних видів діяльності;

   задовольнити бажання та інтереси учнів;

   забезпечити контроль і корекцію знань, умінь і навичок, ефективний зворотній зв’язок;

   організувати тестові випробування;

   створити банк даних для проведення навчально-тренувальних і дослідницьких робіт;

   раціоналізувати навчальний процес, підвищити його результативність тощо.

Ефективність відеометоду залежить не тільки від майстерності вчителя, але й від якості всіх технічних засобів, які використовуються; організації навчального процесу, його цілеспрямованості, чіткості; урахування індивідуальних особливостей учнів.

В) Практичні методи навчання

Практичні методи навчання охоплюють різні види діяльності учнів і спрямовані на формування навичок та умінь застосовувати знання в стандартних чи змінених умовах з метою досягнення їх вищого рівня. В системі практичних методів навчання використовуються такі основні прийоми: постановка завдання, планування його виконання, управління процесом виконання, оперативне стимулювання, регулювання, аналіз результатів, виявлення причин неправильних дій.

Вправа – практичний метод навчання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їх якості. В сучасній дидактиці класифікацію вправ здійснюють за характером навчальної діяльності учнів і на основі дидактичних цілей. За характером навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні, письмові, графічні, технічні. На основі дидактичних цілей вправи є: вступні, пробні, тренувальні, контрольні і творчі.

Вступні вправи передбачають демонстрування вчителем певних дій з наступним їх відтворенням учнями. Вид вправ, які застосовуються тоді, коли новий матеріал слабко засвоєний учнями – пробні вправи. Серед них виділяють попереджувальні вправи (пояснення учня передує виконанню дій); коментовані (поясненя і виконання дій збігаються); пояснювальні (дія передує поясненню її виконання). Тренувальні вправи вводяться за ступенем зростання складності завдань і спрямовані на засвоєння учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, за інструкцією, за завданнями). Вони відрізняються від пробних вправ вищим рівнем самостійності учнів. Контрольні вправи використовуються з метою визначення ступеня сформованості в учнів практичних умінь і навичок. Творчі вправи передбачають застосування знань, умінь та навичок у нових (змінених) ситуаціях.

Умови ефективного застосування методу вправ:

   свідома спрямованість (усвідомлення мети) учнів на підвищення якості діяльності;

   теоретична підготовленість учнів до виконання вправ;

   послідовність виконання вправ;

   достатня кількість вправ;

   перевірка практикою ступеня оволодіння учнями навичками й уміннями;

   контроль за ходом виконання вправ і розвиток в учнів уміння здійснювати самоконтроль.

Лабораторна робота – практичний метод навчання, який передбачає вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнаня. Лабораторний метод надає можливість учням оволодівати вміннями і навичками роботи з обладненням, вимірювати, обробляти результати і порівнювати їх. Водночас, його використання пов’язане із значними затратами енергії і часу. Плануючи лабораторний метод, необхідно переконатися в тому, що результати навчання будуть більш ефективними, ніж при використанні інших методів навчання. Лабораторні роботи можуть проводитися як в процесі вивчення нового навчального матеріалу, так і після його пояснення. Їх поділяють на ілюстративні і дослідницькі; індивідуальні чи бригадні.

При виконанні лабораторної роботи важливо чітко розподілити обов’язки учнів і забезпечити їх змінюваність. Часто цей метод переходить у форму, виступаючи у вигляді практичних занять чи практикумів.

Для ефективного використання лабораторного методу слід дотримуватися таких правил:

1. Чітко сформулювати мету роботи, забезпечити її усвідомлення учнями.

2. Актуалізувати опорні знання, що відповідають змісту практичної роботи.

3. Ознайомити з планом виконання роботи.

4. Провести (усний чи письмовий) інструктаж.

5. Організувати виконання завдань роботи, коригувати дії учнів.

6. Контролювати й оцінювати результати лабораторної роботи.

Близькими до лабораторних робіт за дидактичними цілями і завданнями єпрактичні роботи, які проводяться після вивчення великих розділів, тем і мають узагальнюючий характер. На відміну від лабораторної роботи, практичний метод, насамперед, передбачає застосування теоретичних знань на практиці. Основними етапами здійснення пізнавальної діяльності учнів на практичних занятях є:

1. Теоретичне осмислення основних положень теми чи розділу (пояснення вчителя).

2. Детальний інструктаж учнів (показ дій) щодо виконаня роботи.

3. Проба (виконання окремими учнями дій, аналіз ступеня їх правильності).

4. Самостійне виконання роботи.

5. Контроль та оцінювання результатів практичної роботи.

Дидактична гра – це спеціально створена ситуація (модель реальності), з якої учням запропоновано знайти вихід. За такої умови учень є активним перетворювачем дійсності. Серед дидактичних ігор, які використовуються в практиці навчання можна назвати: предметні (математичні, лінгвістичні, біологічні, географічні тощо); ігри-подорожі, вікторини тощо.

Питання для опитування по темі

«Поняття про метод і прийом навчання. Проблема класифікації методів навчання. Сутність і зміст методів навчання»

1.    Дайте визначення терміну «метод».

2.    Дайте визначення терміну «метод навчання».

3.    Які функції виконує кожен метод навчання?

4.    Які методи має будь який навчальний предмет, окрім загальних методів навчання?

5.    Що таке прийом методу?

6.    Назвіть складові методу навчання.

7.    Що таке класифікація методів навчання?

8.    Поясніть Класифікацію  на основі зовнішніх форм прояву методів навчання.

9.    Поясніть Класифікацію методів навчання за типом пізнавальної діяльності учнів (внутрішня психологічна сторона).

10.                    Поясніть Класифікацію методів навчання на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань.

11.                    Поясніть Класифікацію методів навчання за ступенем самостійності учнів у здійсненні навчальної діяльності.

12.                    Поясніть Класифікацію методів за дидактичними цілями.

13.                   Поясніть Класифікацію за системним підходом.

14.                   Скільки  груп методів навчання пропонує Ю. Бабанський?

15.                    Як поділяються методи навчання на основі зовнішніх форм їх прояву?

16.                    Поясніть суть відеометоду.

17.                    Поясніть суть інструктажу.

18.                   Поясніть суть лабораторної роботи.

19.                    Різниця між ілюструванням та демонструванням.

20.                    Як поділяють вправи як метод навчання?