1.Поняття про зміст освіти, його складові частини
Генріх Гейне свого часу стверджував: " Кожна людина - це світ, який із нею народжується і з нею помирає. Під кожним могильним надгробком лежить всесвітня історія". Цей світ усі ми вибудовуємо у своєму баченні, починаючи з найраніших років життя. Особлива роль у цьому належить школі, яка покликана створювати загальну платформу для дальшого самовизначення особистості згідно з особистісними уподобаннями та внутрішньоінтенційною спрямованістю. Акмеологічний характер останньої пояснюється тим, що царина професійної діяльності людини в усі часи була і залишається чи не найважливішою основою її найповнішої самореалізації та самоактуалізації, без чого важко уявити щастя та повноцінний період "акме" у житті.
У дидактичній системі зміст освіти створює підґрунтя для визначення характеру інших її компонентів. Із визначення особливостей та обсягу змісту навчального матеріалу відповідно до вимог навчальної програми вчитель розпочинає планування пізнавальної навчальної діяльності учнів на уроці. Лише на цій базі можлива конкретизація навчально-виховних завдань уроку, вибір методів, засобів та форм навчання. Таким чином, зміст - це вихідна основа для структурної побудови будь-якого навчального заняття, тому в якості компонента дидактичної системи ми розглядаємо його першим.
У вітчизняній педагогічній науці зміст освіти визначають як:
"сукупність тих знань, умінь і навичок, які входять у загальну середню освіту" (В.М.Галузинський, М.Б.Євтух);
"систему наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці" (М.М.Фіцула);
"систему наукових знань, умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості" (Н.П.Волкова );
"частину культури, соціального досвіду суспільства, яка використовується в навчальному процесі для вирішення завдань навчання, виховання і розвитку особистості" (Н.Є.Мойсеюк).
Під змістом освіти слід розуміти систему наукових знань, практичних умінь і навичок, а також світоглядних, морально-етичних ідей, якими необхідно оволодіти учням в процесі навчання.
Структуру змісту загальної середньої освіти складають чотири основні компоненти:
1) знання;
2) уміння;
3) навички;
4) досвід.
ЗНАННЯ - цілісна система наукових понять про закони розвитку природи, суспільства, людського мислення, що накопичені людством у процесі суспільно-історичної практики.
Знання - найбільший за обсягом компонент змісту сучасної загальної середньої освіти. Вони покликані формувати в учня цілісну багаторівневу систему уявлень про світ, суспільство, про самого себе і свою діяльність, сучасну і майбутню, що все в сукупності складає образ світу
Знання покликані породжувати нові знання, які б розширювали і поглиблювали образ світу, у центрі якого перебуває сам учень.
Це результат пізнавальної діяльності людини. Вони перевіряються суспільно-історичною практикою і знаходять своє відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, фактів, термінів, суджень, теорії.
Найважливіша вимога до знань, які виявляються, - науковість і водночас доступність для дітей даного віку.
УМІННЯ – здатність людини виконувати якісь дії на основі раніше здобутих знань.
За участю мислення в процесі пізнання об’єктів вони поділяються на дві великі групи: розумові, практичні. За характером діяльності людини – найрізноманітніші. У школярів поступово формується велика кількість загальнонавчальних, мовленнєвих, ігрових, трудових, мистецьких, спортивних, побутових та інших умінь.
Формуються вміння шляхом виконання різноманітних вправ, які створюють можливість виконання дій не тільки в звичних, але й у змінених умовах.
Уміння включають різні дії.
Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються і стають
НАВИЧКАМИ.
Зауважимо, що є вміння, передусім загальні, які ніколи не перетворюються в навички. Наприклад, вміння розв’язувати задачі завжди потребують осмислення діяльності.
Для сформованих навичок характерні швидкість і точність відтворення.
Міцні навички відтворюються значною мірою автоматично. Ступінь автоматизації навички залежить від її складності. Якщо дитині під час читання зустрічається важке слово, вона знову починає читати його по складам, тобто починається процес деавтоматизації навички.
Навички - сформовані шляхом частого повторення дії, для яких властивий високий ступінь освоєння і відсутність поелементної свідомої регуляції. На формування навичок впливають такі чинники: а) мотивація, научуваність, вправи, прогрес у засвоєнні, підкріплення, формування в цілому чи по частинах; б) рівень розвитку учня, його знання, уміння, спосіб пояснення змісту операції, зворотний зв'язок— тобто все, що сприяє розумінню змісту операції; в) повнота вияснення змісту дії, поступовість переходу (величина стрибків) від одного рівня оволодіння до другого та ін..
ЗНАННЯ, УМІННЯ, НАВИЧКИ мають формуватись у складній взаємодії.
Наприклад, формування в дітей поняття про натуральне число й арифметичні дії із самого початку відбувається у зв’язку теорії і практики. На основі усвідомлення способу виконання дії поступово автоматизується навичка.
Початкова школа традиційно вважалася школою вмінь і навичок. Її головне завдання протягом століть обмежувалось навчанням дітей читати, писати, лічити.
Сучасна початкова школа, крім цих завдань, має розв’язувати, як обов’язкові й інші, не менш важливі – РОЗВИТКУ і ВИХОВАННЯ школярів.
ДОСВІД – характеризує певну систему ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК, погляди і переконання, ставлення до навколишнього світу, володіння способами діяльності та поведінки, якості особистості, здобуті у процесі життєдіяльності.
Може бути:
Досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань. Включає в себе систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.
Досвід виконання відомих способів діяльності – у формі умінь діяти за зразком. Включає загальнонавчальні та практичні вміння.
Досвід творчої діяльності – у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях. Засвоєння досв здатність підростаючої людини використати отримані знання для застосування їх у системі індивідуальної творчості, що має вирішальне значення не лише для особистості зокрема, а й для суспільства в цілому, оскільки у випадку "випадання" цього компонента із змістової структури освіти і призвело б до того, що кожну людину зокрема і всіх загалом чекало б "топтання на місці".
Важливими рисами є: самостійне перенесення знань і умінь у нову ситуацію, бачення нової проблеми в знайомій ситуації, самостійне комбінування способів діяльності, знаходження різних способів вирішення проблем та альтернативних рішень.
Ці процедури певним чином реалізуються у творчих вправах та завданнях, які за своїм змістом і методами чи прийомами виконання наближаються до ситуацій, що можуть виникнути в житті кожної людини.
Досвід емоційного ставлення до навколишньої дійсності і своєї діяльності. Виховання культури людських почуттів, що є основою для формування системи цінностей, ідеалів, світогляду, високих рис духовності підростаючої особистості — чи не найважче завдання сучасної школи. Складність цього виховання полягає в тому, що воно повинне відбуватися не відособлено, а паралельно із засвоєнням "традиційних" компонентів змісту шкільної освіти - знань, умінь та навичок, оскільки є невід'ємним компонентом процесу пізнання.
Таким чином, зміст освіти багатокомпонентний. Він включає в себе:
засвоєння знань про природу, суспільство, мислення та способи діяльності, які допомагають людині зайняти певне положення в суспільстві серед інших людей, досягнути конкретних результатів в професійній діяльності, в спілкуванні з іншими;
оволодіння системою інтелектуальних та практичних умінь, навичок, які дозволяють людині вирішувати будь-які проблеми, виникають в його житті і професійній діяльності;
накопичення досвіду репродуктивної та творчої діяльності, необхідного для розв’язання різноманітних проблем життя і діяльності;
накопичення досвіду емоційно-цінніших ставлень до інших людей та до навколишнього світу, що дає можливість людині самовдосконалюватись, розвивати свою психіку, внутрішній світ, підтримувати відносини з оточуючим її соціальним середовищем.
На нашу думку, зміст освіти формується під впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників, таких як: потреби суспільства, що формуються відповідно до стану розвитку науки й техніки, потреби особистості, що формуються відповідно до рівня розвитку суспільства й сучасного стану розвитку науки і практики (див. рис. 1)
Потреби суспільства потреби особистості сучасний стан розвитку
науки й практики
зміст освіти
Основні чинники впливу на формування змісту освіти
Розвиток людської особистості значною мірою залежить, як ми вже зазначали, від оволодіння суспільним досвідом, основу якого складають наукові знання, уміння і способи творчої діяльності, емоційно-ціннісні ставлення до оточуючої дійсності. Це зумовлює необхідність забезпечення повноцінної освіти підростаючих поколінь, постійного удосконалення її змісту. Аналіз великої кількості вітчизняних і зарубіжних джерел дозволяє виділити систему наукових вимог до формування змісту шкільної освіти.
Основними з них є:
1. Провідна роль у визначенні змісту освіти для підростаючого покоління належить меті й завданням виховання, які ставить суспільство перед школою. Мету загальної середньої освіти в нашій країні визначено законом України «Про освіту». В ст. 35 стверджується: «Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення».
Це означає, що зміст освітньої роботи школи повинен забезпечувати інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.
2. Гуманістична спрямованість змісту загальної середньої освіти спричиняє його відповідність сучасним потребам та можливостям особи; пріоритет загальнолюдських цінностей, здоров'я людини, її вільний розвиток. Гуманізація передбачає передусім посилену увагу до внутрішнього світу людину, найбільше сприяння розвитку всіх її здібностей, фізичних і моральних якостей. Адже людина – найвища цінність суспільства, якій надаються сприятливі умови для всебічного розкриття її здібностей і таланту. Врахування і розуміння індивідуальних особливостей, запитів, інтересів, поваги до честі і гідності дитини.
3. Науковість змісту освіти передбачає занесення до змісту освіти лише тих фактів і теоретичних положень, які є сталими в науці; матеріалу, що відповідає сучасному стану науки, її новітнім досягненням; чіткість висновків з питань розвитку природи і суспільства. Це означає, що в кожній темі, що вивчається, повинні бути виділені відповідні світоглядні, моральні, естетичні, екологічні ідеї.
4. Полікультурність полягає у поєднанні гуманітарної, природничо-математичної освіти і трудової підготовки, класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, забезпечений органічного зв'язку з національною історією, культурою, традиціями.
5. Світський характер освіти. Закон України "Про освіту" підкреслює світський характер освіти в школі. Загальноосвітня школа формує в учнів науковий світогляд. Зміст освіти передбачає можливість розкриття перед учнем реальності об'єктивного світу, його суперечливості, пізнаваності. Досягнувши повноліття і ставши дорослим, вихованець сам може зробити власний світоглядний вибір.
6. Інтегративність, що означає орієнтацію на інтегральні курси, пошук нових підходів до структурування знань як засобу цілісного розуміння та пізнання світу.
7. Єдність змістової і процесуальної сторін навчання при формуванні і структуруванні змісту навчального матеріалу, що передбачає наявність у всіх навчальних предметах пізнавальної і практичної перетворювальної діяльності. Навчання у цьому зв'язку є не тільки способом одержання знань і формування умінь та навичок, а й засобом озброєння учнів методами здобування нових знань, самостійного набування умінь та навичок.
8. Послідовність полягає у плануванні змісту, який розвивається по висхідній лінії, де кожне нове знання спирається на попереднє і випливає з нього.
9. Відповідність віковим можливостям і рівню підготовк�� учнів, яким та чи інша система знань, умінь пропонується для засвоєння. Часто якість навчання знижується, якщо школярам доводиться засвоювати перевантажений за обсягом чи дуже ускладнений теоретично матеріал. І навпаки, якщо матеріал занадто легкий, то знання і пізнавальні сили ростуть повільно, непропорційно до їх можливостей.
10. Доступність визначається структурою навчальних планів і програм, способом викладу наукових знань у навчальних книгах, а також порядком уведення й оптимальною кількістю наукових понять і термінів, які необхідно засвоїти.
11. Підтримка світового стандарту в змісті освіти допомагає школі інтегрувати в світовий освітянський простір.
Види та рівні освіти
ЗАГАЛЬНА ОСВІТА – сукупність систематизованих наукових знань про основні закономірності розвитку природи, суспільства й людського мислення, систему умінь і навичок, поглядів, переконань, які сприяють загальному розвитку учня, служать основою для його професійної підготовки (початкова, неповна середня, повна загальна середня освіта).
Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» до загальноосвітніх навчальних закладів належать:
Початкова школа І ступеня – забезпечує загальний розвиток – уміння читати, писати, основи арифметики, первинні навички користування книжкою, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм моралі, первинні трудові навички.
Основна (базова середня) школа ІІ ступеня – передбачає досконале оволодіння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, формування високих громадянських якостей, готовність до трудової діяльності або набуття кваліфікації.
Старша (повна середня) школа ІІІ ступеня – поглиблене оволодіння базовими дисциплінами, формування цілісних уявлень про природу, суспільство,людину, орієнтація на професійну спеціалізацію, можливість здобуття вищого рівня освіти.
Гімназія, ліцей, колегіум та інші загальноосвітні навчальні заклади.
У процесі загальної освіти учні оволодівають основами наукових знань та елементами загальної культури, які повинна мати сучасна освічена людина, незалежно від її спеціальності. На основі оволодіння системою наукових знань перед учнями розкривається наукова картина світу, у них формується науковий світогляд, здійснюється підготовка до свідомої високопродуктивної праці.
Значна увага приділяється виробленню в учнів необхідних умінь і навичок самостійного пізнання дійсності, систематичного поповнення знань, практичного їх застосування, розвитку пізнавального інтересу і здібностей.
ПОЛІТЕХНІЧНА ОСВІТА – дає знання основ виробництва і навички оволодіння найпростішими знаряддями виробництва.
Сучасна школа здійснює її у нерозривній єдності із загальною освітою.
Суть політехнічної освіти, шляхи її реалізації не один раз були предметом гострих діскусій у педогогічній науці. Вважалось, що це навчання багатьом ремеслам, певним трудовим операціям, замінювали її трудовим вихованням чи намагались розв’язувати проблеми політехнічної освіти шляхом введення в навчальний план школи спеціального політехнічного предмета (машинознавства, електротехніка та ін.). Ці помилки пояснювались нерозумінням того, що політехнізм визначає усю багатогранну навчальну та виховну роботу школи, а не є якимось доповненням до загальної освіти.
У сучасних умовах суть політехнічної освіти полягає в ознайомленні учнів з науковими основами сучасного виробництва та перспективами його розвитку, основними принципами роботи сучасних машин і механізмів, найважливішими технологічними процесами, озброєння загальнотехнічними навичками та уміннями, необхідними для участі у продуктивній праці. Технічна освіта покликана забезпечити тісний зв’язок з життям, із суспільно- корисною працею.
Перетворення науки на безпосередню виробничу силу вимагає ознайомлення з науковими основами сучасного виробництва, насамперед у процесі вивчення загальноосвітніх предметів. Наприклад, вивчення:
фізики озброює учнів з основ механіки, температури, тиску;
хімії – наукові уявлення про хімічні реакції на виробництві;
біологія – основи с/г виробництва, охорони природи;
географія – застосування у промисловості корисних копалин, природних ресурсів;
історія – ознайомлення із змінами в економічному житті суспільства.
На основі загальної та політехнічної освіти здійснюється
ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА – знання і навички, необхідні для виконання робіт, передбачених даною професією, причому в такій мірі, яка необхідна для забезпечення належної продуктивності праці. Внаслідок професійного навчання набувають певної спеціальності та кваліфікації.
Між загальною, професійною, політехнічною освітою існує тісний взаємозв’язок. Загальна освіта є науковою основою політичної та професійної. Від рівня та якості загальної освіти залежать успіхи молоді в оволодінні професією, яку вони набувають в середніх і вищих навчальних закладах. У процесі політехнічної освіти учні засвоюють не лише основи сучасного виробництва, а й дістають певну професійну підготовку. У професійному навчанні політехнічні знання не лише використовуються, а поповнюються, дістають загальний розвиток.
|
