Покрівонько, Покрівонько
покрий мою голівоньку
Кожне свято має свою символіку й атрибутику. У церковному календарі другий день жовтня не позначений особливими урочистостями.
На 2 жовтня припадає день Трохима (до речі, в народі здебільшого так і називали це святце). Воно знаменне насамперед тим, що хлопці та дівчата«обирали одне одного». У глибоку давнину існував навіть спеціальний обряд, котрий, на жаль, не зберігся в усій повноті. Він пов’язаний з тим, що після Семена (14 вересня) вже можна було засилати сватів, а на Покрову (14 жовтня) – справляти весілля. Таким чином, Трохим начебто стояв на півдорозі між обома святами, нагадуючи, що «пора весіль» не за горами. Адже за традицією між заручинами і шлюбом обов’язково мало пройти не менше місяця. Це пов’язано насамперед з моральними канонами: за цей час засватана дівчина чи її батьки ще могли відмовитися від весілля (хоч народна мораль суворо засуджувала подібні вчинки). Таким чином, це був своєрідний «термін роздумів» і воднораз достатній час, щоб якнайкраще підготуватися до весілля.
Ось чому на Трохима хлопці й дівчата мали остаточно з’ясувати, чи будуть вони шлюбуватися в цьому році, а чи ще відвідуватимуть вечорниці та досвітки. Звідси й поговірка: «На Трохима не проходить щастя мимо – куди Трохим, то й він за ним».
Віддавна осінньо-зимовий сезон належав рукодільництву. Настигла пора жіноцтву «засидіти місце» - внести до хати прядки, гребені, веретена та інше похідне причандалля.
Подібні обряди були і в дівочих гуртах. Ввечері юнки також збиралися на свої засидини – приносили із собою полотно, лучку і,
всівшись довкола посвіту, вишивали. Невдовзі, як і годиться, приходили хлопці з музикою, і розпочиналися танці, співи, веселощі. Це був власне початок осінніх вечорниць. Адже проводити дозвілля не випадало на вулиці – стужа і прохолода змушували гуртуватися в оселях. З цього приводу в народі казали: «На Предтечі тулися до печі».
Жінки вважали свято Покрови своїм. Особливо його чекали заручені юнки чи ті, які сподівалися на сватів. Адже від Покрови до Пилипівських заговин (27 листопада) усюди справляли весілля. Це підтверджують і численні прислів’я: «Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а прийшла Покрова – заревіла дівка, як корова» чи «Покрівонько, Покрівонько, покрий мені голівоньку якщо в - такою онучею, хай дівкою не мучаюсь; ...як не хусткою, то онучею, бо дівкою вже надокучило; ...хоч ганчіркою, аби я була жінкою». У цих прислів’ях, позначених м’яким і дотепним українським гумором, відбиті одвічні дівочі бажання – вийти заміж, народити та виховати дітей як продовжувачів родоводу. Відтак дівчата повсякчас зверталися до своєї покровительки з різноманітними молитвами та примовляннями. Кожна юнка напередодні свята ставала ввечері навколішки перед іконою святої Покрови, приказуючи:
Святая Покрівонько,
Покрий мою голівоньку
Оце осінню.
Хоч і драною хустиною,
Аби з хорошою дитиною,
Щоб із сторони.
Щоб свекорко як батенько
До мене були,
Свекрівонька як матінка
Мене прийняли,
Щоб діверки та зовиці,
Мов братики і сестриці
До мене були.
Щоб ділечко поробила,
Чужій сім’ї догодила,
Всім мила була,
Не лаяна і не бита,
Нагодована і вкрита
Спатоньки лягла.
Зі святом Покрови пов’язано чимало метеорологічних спостережень та приказок. Найбільш відомі з них:
Яка погода на Покрову, такою буде і зима.
Якщо в цей день сніг не покрив землю – не покриє в листопаді і в грудні.
Якщо до цього дня не обпаде листя з вишень – на теплу зиму, а обпаде – на сувору.
Зранку вітер з півдня, а пообідді з півночі – початок зими буде теплим, але згодом похолодає.
Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.
До Покрови давали молоко корови, а після Покрови пішло молоко в роги корові.
До Покрови думай про пашу корові.
Як по Покрові, то і по теплові.
Покрова остаточно завершує осінні молодіжні «вулиці» - з цього часу «законні права» набирають вечорниці та досвітки, а також весілля, де розважалися всі мешканці села: «Настали жнива – лежить баба нежива, а прийшла Покрова – стала й баба здорова». Ну а дівчата, мабуть, чекали цього свята більш за усіх, пошепки прохаючи свою Покровительку: «Покровонько, Покровонько, покрий мою головоньку».
На щастя, на долю
Весілля є одним із найбільш яскравих родинних свят, що поєднувало покоління і родини. Весілля в середовищі українців являє собою справжню урочисту дію, що супроводжуєся музикою, співами, танцями, набуваючи характеру народного свята. Все починалося зі сватання, рушників, словин, брання рушників), коли представники родів молодого й молодої домовлялися про весілля. Традиційне сватання, особливо поширене з XІX ст., відбувалося у формі переговорів слів молодого з батьками дівчини. Цей досить складний обряд вельми стисло описав Тарас Шевченко: «Покохавшись літо чи то два…парубок до дівчиного батька й матері посила старостів, цей добро мовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то
дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку».
На весіллі неодмінно діють неодмінно так звані весільні чини які виконують свою певну обрядову роль. Споряджається весільним дійством дружко або староста (сват), йому допомагає старостина (сваха, свашка)що розпоряджається подарунками, краянням хліба, покривання молодої. До почту молодих входять баби, які виконували якість одномоментні функції: свічка, що стежила, аби не згасли свічки при виконанні обряду посаду; хорунжий, що ходив із весільною коровою; солов'ї, які «продають» придане нареченої; музики (веселики, музики), які забезпечують музичне супроводження весілля; кошельник – розпорядник обдарування; обряд пов’язування намітки виконують закосяни, свашки, випікання короваю – коровайниці, виготовлення вінків – вінкоплетниці, перевезення приданого – візники (возниці, Кодакі). Усі ж учасники весілля мають спільну назву весільних гостей(сватів,
сватьбові). Важливою складовою весільної обрядовості є вінчання – церковне освячення шлюбу, впроваджене церквою відповідно до указу синоду 1843р. Воно повинне проводитися в один день із народним весіллям, але за традицією відбувається переважно до посаду – центрального дійства в народній весільній обрядовості. Колись обряд розплітання коси та покривання голови молодої очіпком та наміткою здійснювався у домі молодої приданками та свекрухою, наприкінці ж XІX ст.. – як у домі молодої, так і в оселі молодого приданками, свекрухою, а іноді й самим молодим. Наречену садять на діжу, брат або приданка розплітають їй косу і мастять волосся маслом або медом. Обряд посаду нерідко поєднується з покриванням: свахи покривають голову нареченої білою наміткою – серпанком, поверх якої надягають весільний вінок.
Цікаво відбувається сватання. Старости, заходячи в хату, де живе дівчина, «шукають» куницю, білицю тощо. Відтак старости й запрошені гості біля столу бавляться, а коли вже набавилися, встають з – за столу, потім сідають на хвилину і, уклоняються тим , що сидять ліворуч і праворуч, встають знову всі разом і, звертаючись до господарів, говорять: «Дай, Боже, здоров’я та ласку Божу, аби діждали і до найменшого старостів приймати, а померлим дай Боже, Царство Небесне, а вам продовжи, Господи, віка, вменши гріха !». Така вже традиція в українського народу, що виробилася упродовж тисячоліть: коли українці починають добру справу або свято, то завжди згадують про тих своїх родичів, які відійшли від них. Найбільше побажань можна почути на українських весіллях. Зокрема, як князь, княгиня та дружби в космачі тричі обходять навкруг стола, нанашка (хрещена мама) вінчає молодого так: «аби Бог поміг тобі, Олександре, з твоєю чічкою – дружиною і діти свої вінчати так, як я тебе згодувала і тепер вінчаю барвінковим вінцем, чистім, здоровім, віком довгим, аби був чесний – як Божий дар, великий – як Божий хліб, світлий – як Божа свічка, веселий
– як соловейко в кедрині, гордий – як готур в Лисині! Поможи Боже!». Коли молодята з хлібом – сіллю просять весільних гостей до столу, то гості, перед тим, як випити чарку оковитої і вручити молодим дарунок., бажають їм, тримаючи в руці чарку: «Аби були такі гречні, чесні, величні, як ця повниця! Аби мали кілька корів та овець, кілька тут є зеренець, а в кожній кутині – по дитині, серед хати – ніде стати, на печі – ніде лягти, веселі – як весна, багаті – як осінь, здорові – як зима, гарні – як літо, високі –як лози, снакливі – як кози! Дай вам, Боже, здоров’я!»Треба підкреслити, що цей час молода або молодий тримають у руках тарілку їз збіжжям, а на тому збіжжі – калач. Хліб в українці в- святиня, і його вони дарують усім щедро, як і свої побажання.
Випікання коровая – один з найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці печуть багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконує специфічну обрядову функцію.
Головним весільним хлібом був коровай, який виготовлявся з дотримання певного сценарію. Місили його у п’ятницю або суботу в домі молодої і молодого.
Місять коровай спеціально запрошені заміжні жінки, які приносили з собою борошно, яйця та сало. Весь процес замісювання короваю обставляється ритуальними та магічними діями. Вважається доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім).
Спільність дій під час замісювання короваю має символ єдності майбутньої сім'ї. Для цього коровайниць зв’язують рушником і вони мусять все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати руки. Існує повір'я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя,
тріснутий віщує розлучення, а покручений – злу долю. Тому коровайниці «улещують» коровай приказками та піснями.
Кожен із весільних хлібів має своє призначення; з паляницею ідуть свататися, з шишками та калачем запрошують на весілля, голубки та гуски дарують коровайницям. Коровай є окрасою весільного столу як символ достатку й щастя, а наприкінці весілля його розподіляють між усім присутнім.
Покривання – найдраматичніший весільний обряд, що символізує перехід молодої до заміжнього стану. Він є продовженням посаду молодих, а розпочинається розподілом короваю. Ритуали розподілу весільного хліба і спільного його з’їдання молодими символізували створення нової сімї.
Далі символічні дії через розплітання коси та покривання голови молодої хусткою чи косинкою підкреслюється ієрархічність шлюбного союзу. У часи обряду розплітання здійснюється в дома молодої приданками та свекрухою.
Весільні пісні
"Світи ти зірочка, з неба"
Ой світи ти, зірочка, з неба,
Тепер тебе треба,
Щоб видно ходити,
Дружечок водити.
"Крапає дощик із неба"
Крапає дощик із неба, (2)
Кому чого треба?
Зеленого зілля,
просимо вас на весілля.
Зеленої м'яти,
просимо вас погуляти.
"Ой матінко, моя, тепер я не твоя"
Ой, матінко моя,т
Тепер я не твоя,
Тепер того пана,
Що під вінцем стояла.
"Ой на горі жито"
Ой на горі жито, (2)
під горою м'ята.
Скажіть, добрі люди,
Де сватова хата?
"Ой на хаті зілля"
Ой на хаті зілля, (2)
А в хаті весілля,
На дворі бояри,
Як мак розцвітали,
Як мак, як мачина,
Як роза дівчина
"Благослови Боже"
Благослови, Боже, (2)
І отець, і мати,
Та й своєму дитяті
Косу розплітати.
Веди, наречений, до шлюбу омріяну
долю свою
1-й учасник. Чули, Петро одружується!
2-й учасник. А кого ж він бере?
3-й учасник. А візьме кого доведеться.
4-й учасник. Та брав би Палажку. Кращої од Палажки немає нікого на всю Сурсько-Михайлівку. В Палажки брови, як шнурочки, моргне, ніби, вогнем сипне, одна брова варта вола, другій брові ціни нема. А що вже гарна, як намальована.
5-й учасник. Та в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.
3-й учасник. То брав би Хіврю. Хівря ладна, як писанка.
4-й учасник. Вона ходить так, наче воду в ступі товче, а як говорить – носом свистить.
1-й учасник. Хай бере Вівдю. Чим же Вівдя не гарна? Говорить точнісінько, як сопілка грає, а тиха, як ягниця.
2-й учасник. Еге, Петро любить, щоб дівка була трохи бриклива, мала серце з перцем.
3-й учасник. То хай бере Химку. Ця як брикне, то й перекинеться.
4-й учасник. А по мені брав би Олену. Олена кругла, як цибулька, повновидна, як ясний місяць, в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур, як піде, то під нею аж земля стогнить.
1-й учасник. А вже гарна! Мордою хоч пацюків бий, сама товста, а шия хоч обіддя гни.
2-й учасник. Взяв би Оксану, ця тоненька, як очеретинка, гнучка, як тополя, личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка, губи маленькі, як рум’яний лист. А сама… А сама пишна, як у саду вишня.
3-й учасник. Годі вам, краще підемо до Оксаниної хати та подивимось, що там відбувається. Вже й світилки пішли, здається, Петро бере Оксану.
(Мати клопочеться по хаті. Забігає Оксана).
Оксана. Доброго ранку, мамо!
Мати. Доброго ранку. Ти виглядаєш щасливо. Чи добре спала?
Оксана. Всю ніч не спала, але я дійсно щаслива.
Мати. А ось і свашки йдуть.
1-а сваха. Доброго ранку. (До Оксани). Вже й схопилася, рання пташко.
Оксана. Ну чому так довго дівчат нема?
2-а сваха. Та ще й сонце не зійшло.
3-а сваха. Це тільки нам, свашкам, не спиться, та й прийшли раніше.
4-а сваха. А ось і старша дружка. Теж певно не спалось.
(Заходить Олена)
Олена. Доброго ранку. Чи я не спізнилася?
Оксана. Ой, Олено, яка ж бо ти гарна сьогодні.
Олена. Ми тебе як зодягнемо, ти ще краща будеш.
(Заходять дівчата)
1-а дівчина. Доброго ранку. Чи не спізнилися ми?
Олена. Ну ж бо, дівчата, Оксану до шлюбу готувати!
(Мати виносить стілець, саджають Оксану. Дівчата-дружки одягають її до шлюбу)
Свашки. (співають).
1. Мати доньки питається:
- Куди, доню, собираєшся?
Чи між турки, чи між татари,
Чи між дружки, між бояри?
Не йди, доню, між чужії люди,
Бо там тобі правдоньки не буде.
(Чується гомін, стукіт у двері).
1-а сваха. Це, напевно, наречений за тобою йде.
(Заходить наречений із дружиною, сватами, боярами)
2-а сваха. Що за люди? Звідки? І чого вам треба?
Петро.
Котився місяць до зірки,
Вибрався Петро до дівки.
Питався свого батенька,
Чи много боярів брати.
Бери, синоньку, бери.
Їдь, синоньку, в щасливу годиноньку.
Час, привіз би любу дружиноньку.
1-а дівчина. Щоб Оксану в нас забрати, треба викуп дати.
(Співають)
Не стій, зятю, за плечима,
Не кліпай очима,
Заглянь у кишеню,
Викинь грошей жменю.
Петро. Що ж ви хочете за неї?
Сваха. Е, Оксана – вона дорого коштує.
Петро. Тримайте! (Сипле дрібні гроші)
Свашки. Ми не хочемо п’ятаків брати.
Петро. Ну нате, тримайте десять!
Сватки. Десять. (Підводять Оксану). Ось з цією дівчиною ти до шлюбу йтимеш.
Сваха. Благослови, Боже, і отець, і мати своєму дитяті під вінець стати. Та з суженим шлюб узяти.
Петро і Оксана. Благословіть, мамо і тато.
Оксана. Мені з Петром.
Петро. Мені з Оксаною.
Разом. До шлюбу стати!
Батько. Підійдіть люди, друзі мої. Даємо вам благословіння, будьте щасливі.
Мати. Разом з нами хай благословить вас Господь!
(Цілує по черзі, батько зв’язує їм руки хусткою)
Сваха. Веди, наречений, до шлюбу омріяну долу свою. Шануй її милу та любу, як голуб голубку, як квітку розквітлу в саду. Дорогу молодим!
(Батько виводить молодих, мати обсипає молодих пшеницею, грішми, цукерками).
Покрівонько, Покрівонько
покрий мою голівоньку
Кожне свято має свою символіку й атрибутику. У церковному календарі другий день жовтня не позначений особливими урочистостями.
На 2 жовтня припадає день Трохима (до речі, в народі здебільшого так і називали це святце). Воно знаменне насамперед тим, що хлопці та дівчата«обирали одне одного». У глибоку давнину існував навіть спеціальний обряд, котрий, на жаль, не зберігся в усій повноті. Він пов’язаний з тим, що після Семена (14 вересня) вже можна було засилати сватів, а на Покрову (14 жовтня) – справляти весілля. Таким чином, Трохим начебто стояв на півдорозі між обома святами, нагадуючи, що «пора весіль» не за горами. Адже за традицією між заручинами і шлюбом обов’язково мало пройти не менше місяця. Це пов’язано насамперед з моральними канонами: за цей час засватана дівчина чи її батьки ще могли відмовитися від весілля (хоч народна мораль суворо засуджувала подібні вчинки). Таким чином, це був своєрідний «термін роздумів» і воднораз достатній час, щоб якнайкраще підготуватися до весілля.
Ось чому на Трохима хлопці й дівчата мали остаточно з’ясувати, чи будуть вони шлюбуватися в цьому році, а чи ще відвідуватимуть вечорниці та досвітки. Звідси й поговірка: «На Трохима не проходить щастя мимо – куди Трохим, то й він за ним».
Віддавна осінньо-зимовий сезон належав рукодільництву. Настигла пора жіноцтву «засидіти місце» - внести до хати прядки, гребені, веретена та інше похідне причандалля.
Подібні обряди були і в дівочих гуртах. Ввечері юнки також збиралися на свої засидини – приносили із собою полотно, лучку і,
всівшись довкола посвіту, вишивали. Невдовзі, як і годиться, приходили хлопці з музикою, і розпочиналися танці, співи, веселощі. Це був власне початок осінніх вечорниць. Адже проводити дозвілля не випадало на вулиці – стужа і прохолода змушували гуртуватися в оселях. З цього приводу в народі казали: «На Предтечі тулися до печі».
Жінки вважали свято Покрови своїм. Особливо його чекали заручені юнки чи ті, які сподівалися на сватів. Адже від Покрови до Пилипівських заговин (27 листопада) усюди справляли весілля. Це підтверджують і численні прислів’я: «Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а прийшла Покрова – заревіла дівка, як корова» чи «Покрівонько, Покрівонько, покрий мені голівоньку якщо в - такою онучею, хай дівкою не мучаюсь; ...як не хусткою, то онучею, бо дівкою вже надокучило; ...хоч ганчіркою, аби я була жінкою». У цих прислів’ях, позначених м’яким і дотепним українським гумором, відбиті одвічні дівочі бажання – вийти заміж, народити та виховати дітей як продовжувачів родоводу. Відтак дівчата повсякчас зверталися до своєї покровительки з різноманітними молитвами та примовляннями. Кожна юнка напередодні свята ставала ввечері навколішки перед іконою святої Покрови, приказуючи:
Святая Покрівонько,
Покрий мою голівоньку
Оце осінню.
Хоч і драною хустиною,
Аби з хорошою дитиною,
Щоб із сторони.
Щоб свекорко як батенько
До мене були,
Свекрівонька як матінка
Мене прийняли,
Щоб діверки та зовиці,
Мов братики і сестриці
До мене були.
Щоб ділечко поробила,
Чужій сім’ї догодила,
Всім мила була,
Не лаяна і не бита,
Нагодована і вкрита
Спатоньки лягла.
Зі святом Покрови пов’язано чимало метеорологічних спостережень та приказок. Найбільш відомі з них:
Яка погода на Покрову, такою буде і зима.
Якщо в цей день сніг не покрив землю – не покриє в листопаді і в грудні.
Якщо до цього дня не обпаде листя з вишень – на теплу зиму, а обпаде – на сувору.
Зранку вітер з півдня, а пообідді з півночі – початок зими буде теплим, але згодом похолодає.
Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.
До Покрови давали молоко корови, а після Покрови пішло молоко в роги корові.
До Покрови думай про пашу корові.
Як по Покрові, то і по теплові.
Покрова остаточно завершує осінні молодіжні «вулиці» - з цього часу «законні права» набирають вечорниці та досвітки, а також весілля, де розважалися всі мешканці села: «Настали жнива – лежить баба нежива, а прийшла Покрова – стала й баба здорова». Ну а дівчата, мабуть, чекали цього свята більш за усіх, пошепки прохаючи свою Покровительку: «Покровонько, Покровонько, покрий мою головоньку».
На щастя, на долю
Весілля є одним із найбільш яскравих родинних свят, що поєднувало покоління і родини. Весілля в середовищі українців являє собою справжню урочисту дію, що супроводжуєся музикою, співами, танцями, набуваючи характеру народного свята. Все починалося зі сватання, рушників, словин, брання рушників), коли представники родів молодого й молодої домовлялися про весілля. Традиційне сватання, особливо поширене з XІX ст., відбувалося у формі переговорів слів молодого з батьками дівчини. Цей досить складний обряд вельми стисло описав Тарас Шевченко: «Покохавшись літо чи то два…парубок до дівчиного батька й матері посила старостів, цей добро мовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то
дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку».
На весіллі неодмінно діють неодмінно так звані весільні чини які виконують свою певну обрядову роль. Споряджається весільним дійством дружко або староста (сват), йому допомагає старостина (сваха, свашка)що розпоряджається подарунками, краянням хліба, покривання молодої. До почту молодих входять баби, які виконували якість одномоментні функції: свічка, що стежила, аби не згасли свічки при виконанні обряду посаду; хорунжий, що ходив із весільною коровою; солов'ї, які «продають» придане нареченої; музики (веселики, музики), які забезпечують музичне супроводження весілля; кошельник – розпорядник обдарування; обряд пов’язування намітки виконують закосяни, свашки, випікання короваю – коровайниці, виготовлення вінків – вінкоплетниці, перевезення приданого – візники (возниці, Кодакі). Усі ж учасники весілля мають спільну назву весільних гостей(сватів,
сватьбові). Важливою складовою весільної обрядовості є вінчання – церковне освячення шлюбу, впроваджене церквою відповідно до указу синоду 1843р. Воно повинне проводитися в один день із народним весіллям, але за традицією відбувається переважно до посаду – центрального дійства в народній весільній обрядовості. Колись обряд розплітання коси та покривання голови молодої очіпком та наміткою здійснювався у домі молодої приданками та свекрухою, наприкінці ж XІX ст.. – як у домі молодої, так і в оселі молодого приданками, свекрухою, а іноді й самим молодим. Наречену садять на діжу, брат або приданка розплітають їй косу і мастять волосся маслом або медом. Обряд посаду нерідко поєднується з покриванням: свахи покривають голову нареченої білою наміткою – серпанком, поверх якої надягають весільний вінок.
Цікаво відбувається сватання. Старости, заходячи в хату, де живе дівчина, «шукають» куницю, білицю тощо. Відтак старости й запрошені гості біля столу бавляться, а коли вже набавилися, встають з – за столу, потім сідають на хвилину і, уклоняються тим , що сидять ліворуч і праворуч, встають знову всі разом і, звертаючись до господарів, говорять: «Дай, Боже, здоров’я та ласку Божу, аби діждали і до найменшого старостів приймати, а померлим дай Боже, Царство Небесне, а вам продовжи, Господи, віка, вменши гріха !». Така вже традиція в українського народу, що виробилася упродовж тисячоліть: коли українці починають добру справу або свято, то завжди згадують про тих своїх родичів, які відійшли від них. Найбільше побажань можна почути на українських весіллях. Зокрема, як князь, княгиня та дружби в космачі тричі обходять навкруг стола, нанашка (хрещена мама) вінчає молодого так: «аби Бог поміг тобі, Олександре, з твоєю чічкою – дружиною і діти свої вінчати так, як я тебе згодувала і тепер вінчаю барвінковим вінцем, чистім, здоровім, віком довгим, аби був чесний – як Божий дар, великий – як Божий хліб, світлий – як Божа свічка, веселий
– як соловейко в кедрині, гордий – як готур в Лисині! Поможи Боже!». Коли молодята з хлібом – сіллю просять весільних гостей до столу, то гості, перед тим, як випити чарку оковитої і вручити молодим дарунок., бажають їм, тримаючи в руці чарку: «Аби були такі гречні, чесні, величні, як ця повниця! Аби мали кілька корів та овець, кілька тут є зеренець, а в кожній кутині – по дитині, серед хати – ніде стати, на печі – ніде лягти, веселі – як весна, багаті – як осінь, здорові – як зима, гарні – як літо, високі –як лози, снакливі – як кози! Дай вам, Боже, здоров’я!»Треба підкреслити, що цей час молода або молодий тримають у руках тарілку їз збіжжям, а на тому збіжжі – калач. Хліб в українці в- святиня, і його вони дарують усім щедро, як і свої побажання.
Випікання коровая – один з найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці печуть багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконує специфічну обрядову функцію.
Головним весільним хлібом був коровай, який виготовлявся з дотримання певного сценарію. Місили його у п’ятницю або суботу в домі молодої і молодого.
Місять коровай спеціально запрошені заміжні жінки, які приносили з собою борошно, яйця та сало. Весь процес замісювання короваю обставляється ритуальними та магічними діями. Вважається доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім).
Спільність дій під час замісювання короваю має символ єдності майбутньої сім'ї. Для цього коровайниць зв’язують рушником і вони мусять все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати руки. Існує повір'я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя,
тріснутий віщує розлучення, а покручений – злу долю. Тому коровайниці «улещують» коровай приказками та піснями.
Кожен із весільних хлібів має своє призначення; з паляницею ідуть свататися, з шишками та калачем запрошують на весілля, голубки та гуски дарують коровайницям. Коровай є окрасою весільного столу як символ достатку й щастя, а наприкінці весілля його розподіляють між усім присутнім.
Покривання – найдраматичніший весільний обряд, що символізує перехід молодої до заміжнього стану. Він є продовженням посаду молодих, а розпочинається розподілом короваю. Ритуали розподілу весільного хліба і спільного його з’їдання молодими символізували створення нової сімї.
Далі символічні дії через розплітання коси та покривання голови молодої хусткою чи косинкою підкреслюється ієрархічність шлюбного союзу. У часи обряду розплітання здійснюється в дома молодої приданками та свекрухою.
Весільні пісні
"Світи ти зірочка, з неба"
Ой світи ти, зірочка, з неба,
Тепер тебе треба,
Щоб видно ходити,
Дружечок водити.
"Крапає дощик із неба"
Крапає дощик із неба, (2)
Кому чого треба?
Зеленого зілля,
просимо вас на весілля.
Зеленої м'яти,
просимо вас погуляти.
"Ой матінко, моя, тепер я не твоя"
Ой, матінко моя,т
Тепер я не твоя,
Тепер того пана,
Що під вінцем стояла.
"Ой на горі жито"
Ой на горі жито, (2)
під горою м'ята.
Скажіть, добрі люди,
Де сватова хата?
"Ой на хаті зілля"
Ой на хаті зілля, (2)
А в хаті весілля,
На дворі бояри,
Як мак розцвітали,
Як мак, як мачина,
Як роза дівчина
"Благослови Боже"
Благослови, Боже, (2)
І отець, і мати,
Та й своєму дитяті
Косу розплітати.
Веди, наречений, до шлюбу омріяну
долю свою
1-й учасник. Чули, Петро одружується!
2-й учасник. А кого ж він бере?
3-й учасник. А візьме кого доведеться.
4-й учасник. Та брав би Палажку. Кращої од Палажки немає нікого на всю Сурсько-Михайлівку. В Палажки брови, як шнурочки, моргне, ніби, вогнем сипне, одна брова варта вола, другій брові ціни нема. А що вже гарна, як намальована.
5-й учасник. Та в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.
3-й учасник. То брав би Хіврю. Хівря ладна, як писанка.
4-й учасник. Вона ходить так, наче воду в ступі товче, а як говорить – носом свистить.
1-й учасник. Хай бере Вівдю. Чим же Вівдя не гарна? Говорить точнісінько, як сопілка грає, а тиха, як ягниця.
2-й учасник. Еге, Петро любить, щоб дівка була трохи бриклива, мала серце з перцем.
3-й учасник. То хай бере Химку. Ця як брикне, то й перекинеться.
4-й учасник. А по мені брав би Олену. Олена кругла, як цибулька, повновидна, як ясний місяць, в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур, як піде, то під нею аж земля стогнить.
1-й учасник. А вже гарна! Мордою хоч пацюків бий, сама товста, а шия хоч обіддя гни.
2-й учасник. Взяв би Оксану, ця тоненька, як очеретинка, гнучка, як тополя, личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка, губи маленькі, як рум’яний лист. А сама… А сама пишна, як у саду вишня.
3-й учасник. Годі вам, краще підемо до Оксаниної хати та подивимось, що там відбувається. Вже й світилки пішли, здається, Петро бере Оксану.
(Мати клопочеться по хаті. Забігає Оксана).
Оксана. Доброго ранку, мамо!
Мати. Доброго ранку. Ти виглядаєш щасливо. Чи добре спала?
Оксана. Всю ніч не спала, але я дійсно щаслива.
Мати. А ось і свашки йдуть.
1-а сваха. Доброго ранку. (До Оксани). Вже й схопилася, рання пташко.
Оксана. Ну чому так довго дівчат нема?
2-а сваха. Та ще й сонце не зійшло.
3-а сваха. Це тільки нам, свашкам, не спиться, та й прийшли раніше.
4-а сваха. А ось і старша дружка. Теж певно не спалось.
(Заходить Олена)
Олена. Доброго ранку. Чи я не спізнилася?
Оксана. Ой, Олено, яка ж бо ти гарна сьогодні.
Олена. Ми тебе як зодягнемо, ти ще краща будеш.
(Заходять дівчата)
1-а дівчина. Доброго ранку. Чи не спізнилися ми?
Олена. Ну ж бо, дівчата, Оксану до шлюбу готувати!
(Мати виносить стілець, саджають Оксану. Дівчата-дружки одягають її до шлюбу)
Свашки. (співають).
1. Мати доньки питається:
- Куди, доню, собираєшся?
Чи між турки, чи між татари,
Чи між дружки, між бояри?
Не йди, доню, між чужії люди,
Бо там тобі правдоньки не буде.
(Чується гомін, стукіт у двері).
1-а сваха. Це, напевно, наречений за тобою йде.
(Заходить наречений із дружиною, сватами, боярами)
2-а сваха. Що за люди? Звідки? І чого вам треба?
Петро.
Котився місяць до зірки,
Вибрався Петро до дівки.
Питався свого батенька,
Чи много боярів брати.
Бери, синоньку, бери.
Їдь, синоньку, в щасливу годиноньку.
Час, привіз би любу дружиноньку.
1-а дівчина. Щоб Оксану в нас забрати, треба викуп дати.
(Співають)
Не стій, зятю, за плечима,
Не кліпай очима,
Заглянь у кишеню,
Викинь грошей жменю.
Петро. Що ж ви хочете за неї?
Сваха. Е, Оксана – вона дорого коштує.
Петро. Тримайте! (Сипле дрібні гроші)
Свашки. Ми не хочемо п’ятаків брати.
Петро. Ну нате, тримайте десять!
Сватки. Десять. (Підводять Оксану). Ось з цією дівчиною ти до шлюбу йтимеш.
Сваха. Благослови, Боже, і отець, і мати своєму дитяті під вінець стати. Та з суженим шлюб узяти.
Петро і Оксана. Благословіть, мамо і тато.
Оксана. Мені з Петром.
Петро. Мені з Оксаною.
Разом. До шлюбу стати!
Батько. Підійдіть люди, друзі мої. Даємо вам благословіння, будьте щасливі.
Мати. Разом з нами хай благословить вас Господь!
(Цілує по черзі, батько зв’язує їм руки хусткою)
Сваха. Веди, наречений, до шлюбу омріяну долу свою. Шануй її милу та любу, як голуб голубку, як квітку розквітлу в саду. Дорогу молодим!
(Батько виводить молодих, мати обсипає молодих пшеницею, грішми, цукерками).
|
