Сценарій виховної години

"ПОЕМА  ПРО  КОХАННЯ"

І.О. КОЖЕМ’ЯКО,

Стрічки кохання вічні, як саме життя, немає і не буде їм кінця, поки живуть на землі люди. Про кохання будуть писати завжди, «доколь в подлунном мире жив будеть  хоть один пиит».

           Якби помножити любов усіх людей, ту що була,

           що є й що потім буде. то буде ніч.

            Моя ж любов - як день,

              не знають ще чуття такого люди.

             Якби зібрати з неба всі зірки

            І всі сонця з усіх небес на світі –

            Моя любов горітиме яркіш

            За всі сонця, на тисячі століттів.

                   Якби зірвать квітки з усіх планет,

                   Що вітер їх під зорями колише, -

                   Моя любов пахтітиме міцніще

                Над квіти всі, крізь років вічний лет.

      Кохання - рушійна сила суспільства, воно - саме життя.

Голос справжнього почуття не знає обмежень ні у часі, ні у просторі Він долітає до нас ще з сивих віків. Народ стародавньої Греції, першим почав писати вірші про кохання, саме у греків і зародилась лірична поезія, лірика (lyricos - що співає під звуки ліри).      

                   Так ніхто не кохав.

                 Через тисячі літ

                   Лиш приходить подібне кохання

                 В день такий розцвітає весна на землі

                   І земля убирається зрання...

                   В'яне серце моє од щасливих очей,

                   Що горять в тумані наді мною...

                   Розливається кров і по жилах тече,

                   Ніби пахне вона лободою...

Про кохання написано багато! Десятки тисяч рифмованих стрічок (і яких стрічок), що продиктовані сильними хвилюваннями, глибокими роздумами. Вся поезія, та й все життя проходить під знаком кохання.

Але про кохання написано мало! Мало, тому, що це почуття невичерпне, як саме життя. І скільки б про нього не писали - його новизна, драматизм, різнобарв’я, пристрасність - безмежні.   Кохання будуть оспівувати, доки живе на землі людина і б’ється її серце.

Якщо кохаєш,

                   Вириваєшся з-під хмар нечесаних,

                   Над тобою і зорі більші,

                   Ти в полоні чуттів піднесених,

                   То і світ весь тобі рідніший.

                   Душі сонячні, не сполохані

                   Таки райдугу бачать частіше,

                   Пишуть вірші лише закохані

                   Хай байдужі не пишуть віршів!

Хай пишуть вірші лише закохані!В ранню пору життя, як сонце на світанку приходить у кожну юнацьку душу кохання! Перше!.. Трепетне, світле, яке дає надію і боїться розчарувань.

                   А може, це ще не любов,

                   А тільки марення вогнисте?

                   Хмільне, оманне, як вино,

                   І весняна гроза імлиста?

          Палке буяння почуттів,

          Аж серце чайкою кигиче.

          Йому не мить потрібна, ні

          Воно у свідки вічність кличе.

Номер художньої самодіяльності

                   Коли ти усміхаєшся мені,

                   Я знов слова шукаю призабуті,

                   Зникають думи сірі і сумні,

                   І оживає голос мій розкутий.

          Здавалося - найкращі всі слова

          Вже сказані, і сила їх відчута,

          Але напруга їхня ожива

          І повінню з душі зриває пута.

          Любовь, любовь - загадочное слово,

          Кто мог бы до конца тебя понять?

          Всегда во всем старо ты или ново,

                   Томленье духа ты иль благодать?

          Невозвратимая себя утрата

          Иль обогащенье без конца?

          Горячий день, какому нет заката,

          Иль ночь, опустошившая сердца?

                   Дні спалахують, гаснуть

                   Прилітають світанки,

                   Пахне листя барвисте,

                   Все навкруг осяйне,

                   Як прокинуся вранці,

                   Перший спогад про тебе

                   Теплим сонячним зайчиком

                   враз осяє мене.

Пісня групи «Бітлз»

                   Ми не будемо разом.

                   Запізно. І гнізда одного не зів'єм.

                   І любов наша схожа на пісню,

                   Недоспівану солов'єм

              Ніжно, трепетно над осиками,

              Обірвалась вона, мов струна.

              І заплакали трави росинками,

              Відгукнулася в серці луна.

          Розлетілись дороги назавжди,

          Їм не злитися більше в одну.

          Не вернути нам, не доспівати

          Оту пісню, прекрасну й сумну...

Але для того, щоб відчути це, необхідна душевна зрілість. Відчути жагучу потребу у  духовній близькості з коханою людиною можна лише тоді, коли душа готова до такої єдності.

       Неначе вперше бачу світ оцей,

        Що палахкоче так, немов огонь.

       І сині березні твоїх очей,

        І теплі вересні твоїх долонь.

          І кетяги червоних горобин,

          Що на гілках, неначе снігурі.

          Усе життя віддам за день один,

          За шепіт незаснулий до зорі.

       Немов з гніздов'я, із твого плеча

        Спурхну удосвіта русявим пташеням.

         За свій відбиток у твоїх очах

        Що маю і що матиму - віддам.